Ми вже розповідали про автомобільно-авіаційну компанію з Братислави «Aeromobil», яка завершила сертифікацію свого футуристичного літального автомобіля і планує продавати його за ціною від $1,2 млн до $1,6 млн залежно від комплектації.
Але це «іграшка» для багатих. Ми ж хочемо розповісти про те, як яскраво спалахнув і згас проєкт бюджетного літаючого автомобіля.
Ідея створення літаючого автомобіля не нова. 70 років тому в США розробили прототип літаючого автомобіля, який обіцяв перевернути майбутнє. Але, незважаючи на серію успішних випробувань, від ідеї запустити його виробництво довелося відмовитися. Всьому виною - неуважність одного американського пілота.
У 1940 році фахівці компанії Consolidated Vultee Aircraft (пізніше змінила назву на Convair) взялися за розробку аерокара - гібрида літака і легкового автомобіля, який мав здійснити революцію в транспортній індустрії.
Загалом аналогічні проєкти з'явилися ще в першій половині 20-го століття. Так, у 1917 році свій автоплан представив американець Гленн Кертіс.
Зовні такі конструкції більше нагадували сухопутні літаки, ніж літаючі автомобілі.
У 1940 році інженер компанії Convair Теодор Холл і промисловий дизайнер Генрі Дрейфус (розробник дизайну більшості відомих моделей дискових телефонів) стали першими, кому вдалося зберегти в аерокарі його автомобільні особливості. Ідея була максимально простою: прикріпити до даху максимально полегшеного дводверного седана одномоторний літак-носій, який би і перетворив машину на літальний апарат.
Через вступ США до Другої світової війни проєкт довелося тимчасово відкласти і дослідний зразок літаючого автомобіля був створений тільки через шість років. Прототип був неказистим, але головне - він і їздив, і літав :)
12 липня 1946 року ConvairCar Model 116, розмах крил якого становив понад десять метрів, вперше піднявся в повітря. Пробний політ пройшов більш ніж вдало: аерокар пролетів 72 кілометри, витративши при цьому всього 3,75 літра пального - результат, яким команда інженерів залишилася задоволена.
Незабаром його доопрацювали і він набув більш «автомобільного» вигляду. Передбачалося, що керування літаковою надбудовою має здійснюватися безпосередньо з салону автомобіля. За необхідності крила можна було зняти: під них встановлювали спеціальні опори, після чого аерокар перетворювався на звичайний легковик.
Вже незабаром доопрацьований Model 116 здійснив ще 65 вдалих випробувальних польотів, а керівництво Convair заявило про готовність зайнятися його серійним випуском.
Загалом планувалося виготовити близько 160 тисяч літаючих автомобілів, вартість кожного з яких мала становити близько $1 500 (з урахуванням інфляції сьогодні ціна становила б $19 500).
Хоча головний конструктор компанії Вільям Бушнелл Стаут схвалив проєкт, аерокар вирішено було частково вдосконалити: інженерам доручили зробити автомобільний кузов більш витонченим, а двигун - потужнішим.
1 листопада 1947 року в Сан-Дієго, штат Каліфорнія, відбулися перші випробування ConvairCar Model 118, які успішно тривали аж до 18 числа, але під час чергового польоту ConvairCar розбився.
Як з'ясувалося незабаром, усьому виною була прикра помилка Рубена Снодграсса - льотчика-випробувача, який керував апаратом під час експериментального польоту. Напередодні вильоту Рубен, в обов'язки якого також входила перевірка рівня пального в баках, переплутав показники «автомобільного» і «літакового» датчиків - отже, аварія сталася через банальну нестачу палива. Самому Снодграссу вдалося вижити, відбувшись легкими травмами.
Через інцидент репутація Convair постраждала як серед потенційних покупців, так і серед інвесторів, які вже дали попередню згоду на фінансування виробництва, - усі вони відмовилися від співпраці. Навіть втративши додаткову грошову підтримку, керівництво Convair все ще не втрачало надій відновити репутацію проєкту.
Компанія продовжила польоти аерокара в 1948 році, але залучити нових інвесторів не вдалося і невдовзі компанія оголосила про остаточне закриття проєкту.